Тип І для батьків та освітян: Дев’ять ідей, як допомогти нашим дітям

Усі діти народжуються допитливими, самоспрямованими представниками типу І. Але багато з них у кінцевому підсумку стають не завзятими людьми, а покірними представниками типу Х. Що з ними відбувається? Можливо, проблема полягає в нас – дорослих, які керують школами й головують у сім’ях. Якщо ми хочемо забезпечити наших дітей усім необхідним для життя в майбутньому світі праці й, що більш важливо, якщо ми хочемо, щоб вони жили та працювали із задоволенням, – нам треба розімкнути ті лещата, якими Мотивація 2.0 стиснула інститути освіти та батьківства.

На жаль, як і в ситуації з підприємництвом, існує невідповідність між тим, що відомо науці, та тим, що відбувається у школах. Наука знає (і ви теж знаєте, якщо читали розділ 2), що коли ви обіцяєте дошкільнику винагороду за те, що він чи вона намалює малюнок, то ця дитина, швидше за все, таки намалює його, а надалі втратить інтерес малювати.

Все ж усупереч цим доказам і попри те, що світова економіка починає вимагати від індивідів радше не рутинних, а креативних, концептуальних умінь, усе ще надто багато шкіл рухаються у неправильному напрямку. Вони дужче акцентують на рутині, правильних відповідях та усталених стандартах. Батьки так само суцільно обіцяють і роздають винагороди типу «якщо-тоді» – піца за читання книг, «айподи» за відвідування уроків, гроші за високі оцінки у школі. Ми шляхом такого «хабарництва» ведемо учнів до покірності замість того, аби закликати їх до завзяття та креативу.

Ми можемо робити все краще й повинні це зробити. Якщо ми хочемо виховувати дітей типу І у школах і вдома, ми повинні допомогти їм рухатись у напрямку автономії, майстерності й мети. Нижче наведено дев’ять способів-порад, як розпочати цю подорож.