SoftServe

«SoftServe» — найбільша глобальна ІТ-компанія з українським корінням. У ній працює понад 4000 людей, більшість із них — в українських офісах у Львові, Івано-Франківську, Чернівцях, Рівному, Києві, Дніпропетровську та Харкові. Компанія має багато офісів також по всій Європі та США: у Вроцлаві (Польща), Софії (Болгарія), Лондоні (Великобританія), Франкфурті-на-Майні (Німеччина), Амстердамі (Нідерланди), а також у низці американських штатів (Каліфорнія, Нью-Йорк, Флорида, Массачусетс, Джорджія та Юта). Головні офіси розташовані в Остіні, столиці штату Техас (американський) та у Львові (європейський). Серед клієнтів «SoftServe» у різний час були «General Electric», «Panasonic», «BMC Software», «Unilever», «AB InBev», «Nestle» та багато інших глобальних компаній. З 2010 року «SoftServe» завойовує звання найкращого роботодавця України (2010, 2011, 2013-2014 роки в рейтингу «Aon Hewitt[2]» та 2012, 2013, 2015 у рейтингу DOU[3]), а з 2014 року «SoftServe» — серед лідерів щорічного списку найкращих аутсорсингових компаній за версією Міжнародної асоціації професіоналів у галузі аутсорсингу «Global Outsourcing 100^®».

Я домовлявся про зустріч із засновниками «SoftServe» заздалегідь, за кілька тижнів. І перш ніж її призначили, менеджери компанії поставили багато запитань про концепцію книжки й особливості видання.

На зустрічі я знову відповідаю на питання, перш ніж самому почати розпитувати. «Чому мені ця книжка має бути цікава? — запитує співзасновник «SoftServe» Тарас Кицмей. — Статей виходить багато, нам того вистачає. Скажіть мені щось таке, від чого би в мене загорілися очі. Це не може бути просто стаття, розумієте?»

У кабінеті, де ми спілкуємося, біля стіни невеликий столик, на якому кава, тарелі із солодощами і фруктами. «У нашій компанії ми в усьому прагнемо досконалості, — продовжує Тарас Кицмей. — Бачите, навіть ці яблука нарізані добре, вони перфектні». «Перфектні яблука, — кажу, — не мають бути ідеально порізані. Перфектні яблука цілі». «Добре, — погоджується пан Тарас, — але вони дуже добре викладені на тарілці».

Аби довести, що не тільки яблука в «SoftServe» на своєму місці, пан Тарас пропонує мені екскурсію компанією, щоби я все побачив на власні очі, поговорив з іншими членами команди. «Після того, — каже, — я відповім на всі ваші запитання».

Ми їдемо до нового головного офісу, який відкрили у квітні 2015 року.

Перше, що бачу, — багато простору перед будівлею; про те, де запаркувати авто чи велосипед, тут подбали. І якщо ззовні цей офіс — затінена скляна конструкція, то всередині все яскраво та кольорово. Двері прозорі, стіни часто також зі скла. Тут багато конференц-залів, коворкінгів, кімнат для перемовин. Те саме стосується кухонь-їдалень, які поруч, де б ви не були. Є також тренажерний зал, є де пограти в дартс, більярд, настільний теніс чи комп’ютерні ігри. У тре-нажерці, щоправда, ми не зустріли нікого, та голова ради директорів компанії Ярослав Любінець каже, що займаються тут переважно вранці або ж увечері після роботи.

На роботу, до речі, програмісти приходять хто коли, цього ніхто суворо не контролює. Головне встигати з проектом. З іншого боку, завдання та дедлайни заплановані так, що в середньому треба працювати 40 годин на тиждень. З часом пов’язана ще одна особливість роботи програмістів: оскільки нерідко доводиться спілкуватися із закордонними замовниками, через різницю в часових поясах в офісі потрібно бути принаймні до 19-ї чи 20-ї.

Офіс «SoftServe» більше схожий на домівки «Facebook» чи «Google», аніж на типове місце праці українців. Пізніше Тарас Кицмей скаже: «Хто приходить у «SoftServe», має потрапити в інший світ. Там один, а тут — інший».

* * *

Створення «SoftServe» можна вважати як щасливим збігом обставин, так і закономірністю. Інтелектуальний потенціал і криза (а в Україні було те й інше) просто не могли нічого не породити. Це ж наче дитину кинути у велику воду і плавати вона, швидше за все, навчиться. А українських програмістів початку 90-х так і тягне назвати дітьми у кращому сенсі слова. Це були молоді, розумні й амбітні люди, які прагнули вирости.

Ідея полягала в тому, що є великий ринок у США, який має потребу в розробці програмного забезпечення.

Каталізатором став американський досвід. При Політехнічному університеті Ренсселера (м. Трой, штат Нью-Йорк) працювала бізнес-школа, головою наглядової ради якої на той час був колишній віце-президент «General Electric» Воррен Бруґґеман, одружений із українкою. І коли установа вирішила поширювати роботу своїх бізнес-інкубаторів за кордоном, серед обраних країн опинилася й Україна. 1993 року у Львові та Києві запрацювали бізнес-курси, лекторами яких стали фахівці зі США. Цю школу пройшли й аспіранти Тарас Кицмей, Юра Василик та Ігор Мендзебровський. Двоє останніх написали бізнес-план створення компанії, яка б займалася програмуванням на замовлення. Ідея полягала в тому, що є великий ринок у США, який має потребу в розробці програмного забезпечення, а Україна має багато молодих талантів, отже, у нас є можливість покрити цей дефіцит розробників у Америці. Ентузіасти презентували свій бізнес-план, і він пройшов на ура. Невдовзі Воррен Бруґґеман запропонував львів’янам виконати роботу для «General Electric». Американський гігант на той час користувався комп’ютерами типу мейнфрейм[4] (IBM 360, IBM 370). Потрібно було написати програму, яка б конвертувала їхні бази даних, щоб тепер із ними можна було працювати в «Microsoft Access», а відповідно й перейти до графічного інтерфейсу. На цьому етапі до «SoftServe» приєднався Тарас Кицмей.

Саме програмування — це 7% усієї роботи. Решта — це генерація ідей та донесення їх до клієнтів, просування продукту, консалтинг та багато іншого.

Ім’я першого замовника дало молодим львівським програмістам вагомий кредит довіри. «Уже тоді для нас задоволення клієнта було на першому місці, — згадує Тарас Кицмей. — А задоволений клієнт породжує ситуацію, коли ти не повинен продавати: твої сервіси самі продаються. Невдовзі «General Electric» мав зробити наступний подібний проект. От вони й сказали, що все добре, спробуйте ще таке зробити».

Для посередництва між українськими програмістами та замовниками зі США Бруґґеман із партнерами створив компанію «Technology Ukraine». Вона допомагала «SoftServe» та деяким іншим українським компаніям знаходити клієнтів, установлювати зв’язки. Тобто наші програмісти виконували проекти, а продаж проводився через Сполучені Штати. У такому форматі пропрацювали приблизно чотири роки, після чого Бруґґеман сказав, що «Technology Ukraine» свою місію вже виконала, і закрив компанію, а українці почали працювати самостійно. Кількох років такої партнерської підтримки для компанії «SoftServe» виявилось достатньо.

Виникає запитання, чому ж українські програмісти, які можуть писати конкурентоспроможне програмне забезпечення, пішли в аутсорсинг, тобто програмування на замовлення, а не пробували розробляти власний продукт. Адже бути саме виробником і дистриб’ютором вигідніше, аніж підрядником. Голова ради директорів «SoftServe» Ярослав Любінець пояснює це тим, що виробник програмного забезпечення має дуже добре розуміти ринок. «Саме програмування — це 7% усієї роботи. Решта — це генерація ідей та донесення їх до клієнтів, просування продукту, консалтинг та багато іншого. У ті часи написати власний продукт для Америки, де ти жодного разу не був, але знаєш, що вони на два або й десять кроків попереду, було нереально».

Разом із тим ІТ-аутсорсинг незамінний у глобальному бізнесі. «Для прикладу, ви хочете створити нову компанію, яка буде розробляти соціальну мережу, — пояснює Тарас Кицмей. — У вас є ідея, ви знаєте, як її монетизувати. Словом, ідеальний продукт, який вам ще треба зробити. Що ви оберете: наймати на роботу програмістів і будувати розробку програмного забезпечення фактично з нуля чи прийдете в «SoftServe», де вже розробили тисячу таких продуктів? Врахуйте, що велику роль грає час. Хтось із ваших конкурентів може також планувати дещо подібне. Якщо ви на півроку швидше вийдете на ринок, то заберете клієнтів, на півроку пізніше — ваші інвестиції пропадуть. Звичайно, ви скористаєтеся послугами аутсорсерів, які мають великий досвід, а тому впораються з роботою швидко і якісно».

Та щоби стати саме такою першокласною технологічною компанією, «SoftServe» потрібно було багато років. За словами засновників, у 90-х великих грошей компанія не заробляла. Головне, що приносили перші проекти, — досвід та добре ім’я. Зароблене витрачали переважно на придбання чи модернізацію техніки, а комп’ютер у ті часи коштував від двох до шести тисяч доларів. Такі гроші здавалися фантастичними, враховуючи, що до 1999 року середня зарплата працівників (у тому числі й засновників) «SoftServe» коливалася в межах $20-50.

Перший офіс «SoftServe» був кімнатою у квартирі друзів. Другий — двокімнатною квартирою з кількома комп’ютерами. Студент Львівської політехніки Тарас Вервега прийшов у компанію через півроку після її заснування, а зараз він член Ради директорів. Ось як згадує Вервега той ранній період: «У кухні можна було їсти і спати. В одній кімнаті стояли чотири комп’ютери, в іншій — ще два. Для всіх не вистачало. Хтось один працював, потім ішов кудись у своїх справах, і за комп’ютер сідала інша людина. Так виглядала робота. Ми були молоді. Я мав 22 роки, старші — по 25. Тож можна собі уявити, який це був стиль і настрій. Це навіть не робота — це було життя. Складалося воно з кави й обідів, увечері треба було обговорити якісь справи, випити пива. Це був один безперервний процес, який називався “SoftServe”».

На початку 1995 року «SoftServe» отримав замовлення на розробку програмного забезпечення для американської медичної компанії «Data Counsel». Це був перший великий клієнт, із яким, до речі, компанія співпрацює досі, хоча партнер пройшов не одну зміну власника й назви (сьогодні це «Allscripts»).

Друга половина 90-х виявилась найважчою. «Ми потрапили у фінансову кризу, — каже Тарас Вервега. — Компанія майже рік не платила зарплату. Працювали на ентузіазмі, кожен виживав, як міг. Я був аспірантом, то й жив на стипендію плюс підробляв приватними комп’ютерними уроками».

Ярослав Любінець пов’язує цей спад із економічною кризою 97-98-го років. «У таких умовах компанії нерідко заморожують бюджети на розвиток, — пояснює голова ради директорів «SoftServe». — Це призводить до так званого «відкладеного попиту», у тому числі й на програмне забезпечення. Але ж потреби нікуди не зникають, тому після кризи попит зростає пружиноподібно. Це дало поштовх для «SoftServe» у 2000 році, який можна вважати поворотним моментом».

На тому, що початок 2000-х став для компанії переломним, наголошує і Тарас Вервега. На його думку, дуже важливо також, що «SoftServe» перетворився на злагоджену бізнес-машину. «Вона була відносно маленька, але вона працювала, — каже член ради директорів компанії. — До речі, вперше я поїхав у відпустку 2004 року. За десять років, відколи я почав працювати у «SoftServe», у мене, як і в більшості моїх партнерів, відпустки не було. За бізнесом треба було постійно слідкувати, доглядати й підкручувати його в ручному режимі, інакше він міг пропасти. Якраз 2004 року ми відчули, що ця машина може пропрацювати без тебе мінімум тиждень. Вона вже генерувала мінімальну прогнозовану кількість нових клієнтів, ми відкрили перший відносно успішний власний офіс продажів у США, а наші 200 працівників були організаційно структуровані, мали своїх лідерів і підлідерів».

Кожен проект починається з етапу концептуалізації, і над цим працює бізнес-аналітик. Програміст не може побудувати концепцію.

Процес розробки програмного забезпечення у «SoftServe» — це складний алгоритм, до якого залучено багато людей різного фаху. Тарас Кицмей змальовує спрощену модель того, як це робиться.

«Кожен проект починається з етапу концептуалізації, і над цим працює бізнес-аналітик. Програміст не може побудувати концепцію. Візьміть java-програміста і пошліть у будь-який український банк, нехай він там побудує щось. Нічого не вийде. Java-програміст говорить мовою java, а бізнес-аналітик говорить мовою банків, скажімо, якщо йдеться про банки. Він мусить прийти й попрацювати з вами, організувати n-ну кількість зустрічей і видати на-гора якусь концепцію.

Наступний етап — треба побудувати архітектуру. Як і з будинком. Концепція передбачає, що там мають бути конференц-зали, туалети, хол, як це все має бути розташовано. Та далі працює архітектор, і його робота — найскладніша. Коли ви бачите наш офіс, то оцінюєте насамперед роботу архітекторів, а не будівельників. Програмісти, що займаються архітектурою, — це люди, які мають близько десяти років досвіду та вміють насамперед проектувати, а не лише будувати.

Далі дизайнер має це все класно намалювати. Після того за роботу сідають програмісти й програмують, а менеджери проектів — керують. Паралельно контролери якості складають купу тестів, щоби можна було перевірити, як це працює на різноманітних платформах та пристроях».

* * *

Головною цінністю на ринку програмного забезпечення є люди. Це інтелектуальний бізнес, тож мозок — найважливіший ресурс. Зараз добрий програміст може легко знайти роботу за кордоном або ж працювати на іноземних замовників як фрілансер. Через це софтверні компанії буквально борються за своїх працівників. У «SoftServe» кількадесят рекрутерів, які займаються пошуком і підбором кадрів. Ще така сама кількість — це менеджери з розвитку компетенції персоналу, які забезпечують розвиток талантів та компетенцій у компанії.

Головною цінністю на ринку програмного забезпечення є люди.

Особливо жорстка кадрова конкуренція між софтверними компаніями всередині країни. Старший віце-президент «SoftServe» по роботі з клієнтами Олександр Чубай каже, що бувають роки, коли люди йдуть частіше і показник переходів сягає 18%, відносно небагато — це 10%. Загалом для локального ІТ-ринку це досить низький показник плинності. «Також подекуди люди йдуть від керівника і до керівника, — пояснює Олександр Чубай. — Буває, людині можуть запропонувати вищу зарплату, але працівник зважує також інші фактори, зокрема, що керівник — класний чоловік, у якого можна багато чого навчитися, працювати з ним комфортно, хороший колектив, проект цікавий — і працівник залишається. Це людський фактор, на який варто зважати. Тому ми дуже ретельно ставимося до відбору керівників».

Офіси «SoftServe» — це «країна див» із дизайном у стилі hi-tech, тренажерними залами, більярдними, кафе, їдальнями та місцями для відпочинку, де можна почитати чи пограти в комп’ютерні ігри. Зарплати українських програмістів суттєво перевищують показники в інших галузях. За даними сайту dou.ua, середня зарплата програміста («Software Engineer») в Україні станом на грудень 2015 становить $1,6 тис. Для новачка (Junior) цей показник — $500, для досвідченого фахівця (Senior) — $3 тис. Для порівняння, середньостатистичний американський програміст отримує понад $8 тис. на місяць. Але якщо врахувати ціни в Україні та США, то нашим співвітчизникам нема на що скаржитись.

За даними dou.ua, у рейтингу IT-роботодавців країни 2015 року, який складали на основі анонімних анкет працівників, «SoftServe» займає першу сходинку. Рейтинг враховує бали в таких категоріях, як професійне зростання, умови праці, зарплата, комунікація з керівництвом, стосунки з колегами тощо. У «SoftServe» пишаються, що їхня компанія займає незаперечні лідерські позиції за критеріями можливості професійного зростання, стосунків із колегами та керівництвом.

Також для працівників існує ряд додаткових бонусів: соціальний пакет, дисконтна програма, корпоративні тренінги, згадані вже спортзали, кафе й так далі.

Окремо варто сказати про «SoftServe»-університет, який має кілька структурних підрозділів. Найперший — ІТ-Академія, яка працює з охочими стартувати у сфері інформаційних технологій. Більшість її слухачів — випускники та студенти технічних вишів (тої ж таки Львівської політехніки), які вже мають професійну базу, але не дотягують до вимог компанії. Щомісяця до академії надходить понад 800 заявок на реєстрацію. Близько 60 людей на місяць вступають, стільки ж випускаються. «Ми маємо потребу й змогу набирати більше, — пояснює Ярослав Любінець, — але ця кількість — це ті, хто дотягує до наших вимог». Не всі випускники стають працівниками «SoftServe», а приблизно 75%. Керівництво компанії вважає таку політику доцільною для розвитку ІТ-індустрії та підтвердженням соціальної відповідальності компанії, адже студенти, які безкоштовно пройшли навчання, але не потрапили у «SoftServe», все одно осідають в інших фірмах.

При корпоративному університеті діє також низка тренінгів, стаціонарних та онлайн курсів для підвищення рівня працівників компанії, мовна школа, де викладають англійську, німецьку, польську та іспанську, також центр, який дає змогу фахівцям проходити сертифікацію за міжнародними стандартами.

Усе це в комплексі привело до ситуації, яка дає українським ІТ-компаніям козир проти європейських конкурентів. «Мене часто питають, чому замовник з-поміж східноєвропейських розробників часто обирає саме українські компанії, — розповідає старший віце-президент по роботі з клієнтами Олександр Чубай. — Одна з причин — висока концентрація найкращих, найталановитіших кадрів з усієї економіки України саме в нашій ІТ-галузі. Це зумовлено насамперед великою різницею в зарплатах (подекуди на порядок), яку отримують фахівці ІТ-галузі порівняно з фахівцями інших секторів економіки України. У Польщі чи інших східноєвропейських країнах, скажімо, немає такої прірви в доходах фахівців із ІТ-сектора порівняно з фахівцями з інших секторів економіки. Тому і розподіл людського капіталу в рамках економік інших східноєвропейських країн відбувається дещо інакше, ніж у нас, а саме: більш рівномірно. Загалом, якщо різниця значна, відбувається природна гравітація до тієї сфери, яка пропонує кращі умови праці та оплату. Я ж теж ніколи не думав, що буду працювати в ІТ. Планував займатися наукою, але я щасливий, що опинився тут. Мені пощастило працювати з одними з найрозумніших людей у нашій країні та за кордоном».